Трисил

Моє ім’я, Терещенко Сергій Петрович, я ініціатор появи Січової школи “Трисил”. Розкажу про себе та про цей проєкт. Вибачте, що тут забагато тексту, але деякі речі оминути не можна.

Спочатку коротко про мій шлях та досвід в бойових мистецтвах. Моя любов до бойових мистецтв триває вже понад 30 років. Починав я свій шлях як і більшість хлопчаків мого покоління з боротьби та боксу, а вже в 1990-тих розпочав вивчати східні традиційні бойові мистецтва. Спочатку це були китайські традиції (тайдзі-цюань, багуа-чжан, цігун та декілька інших), а згодом прийшов до практики японських напрямків традиційних бойових мистецтв (Такагі Йошін-рю, Гьокко-рю, Кото-рю та інші). Пізнання будь-якої традиції вимагає від людини глибокого та серйозного підходу. Наприклад, щоб розуміти японські традиції — треба вивчати історію, культуру, мову, звичаї Японії. Також це спілкування з людьми та пошук того майстра, який зможе повідати вам сутність цієї традиції. Тож мій пошук в китайській традиції привів мене до майстра Му Юй Чуна, а в японських бойових мистецтвах — до Хацумі сенсея та Ішізуки сенсея. Також з кінця 90-тих я став викладачем спочатку китайських традицій, а потім з 2001 року — японських бойових мистецтв. Моє навчання, практика та викладацька діяльність продовжується й до нині.

Але паралельно з усім цим триває пошук самого себе та свого коріння. Я безмежно люблю мандрувати Україною та пізнавати її історію, мову та культуру, та у викладанні завжди намагаюсь наголошувати на важливості такого пізнання. Цікавлюсь також українськими бойовими звичаями. На жаль життя не звело мене особисто з Леонідом Петровичем Безклубим, людиною яка отримала від свого діда знання українського бойового звичаю, Спас. Але, слава Богу, є знайомі та друзі, які навчалися під його керівництвом. І я можу мати хоч деяке розуміння цього українського звичаю. І на мій погляд, Спас є одним з наших українських бойових звичаїв, що неймовірним чином зберігся та дійшов до нашого часу. На жаль Леонід Петрович Безклубий помер у 2008 році і зараз оцінити всю цілісність цієї традиції вельми важко. Тож дослідження та відродження українських бойових звичаїв — це наше завдання на майбутнє. Отже ідея створення школи бойових мистецтв визрівала давно. Такої школи, де б можна було пізнавати бойові мистецтва та філософію за принципом “і чужому навчайся і свого не цурайся”. 

Варто сказати декілька слів про Україну та війну. З 2013-2014 рр. Україна зайшла в період тяжких випробувань та війни, коли надважливим є усвідомлення себе українцем та громадянином, усвідомлення себе носієм української ідентичности. І саме це усвідомлення, на мій погляд, є тією рушійною силою, що здатна збороти всі негаразди та згуртувати українську націю. Брак самопізнання призводить до втрати самого себе, приводить нас до нерозуміння своїх внутрішніх можливостей та особливостей. Тому в процесі становлення людини дуже важливим є самопізнання та індивідуалізація. Така ж схема діє і в масштабах певної нації. Бо нація — це згуртований народ, що об’єднаний спільними цінностями та єдиною самоідентифікацією. І з початком війни у 2014 році, всі свої сили та час я віддав на пошуки та формування тієї справи, де я би міг зробити свій внесок в процес об’єднання та розвитку української нації. Такою справою для себе я бачу у відкритті та діяльності школи бойових мистецтв, де б об’єдналися любов до України та любов до бойових мистецтв. І ця школа з’явилася б раніше, але початок повномасштабної фази війни у 2022 році завадив цьому. І майже 2 роки я не мав можливостей це зробити. І зараз маю надію, що поки у мене є така можливість — все вийде і я встигну закласти підмурок школи. І маючи зараз нагоду, роблю низькій уклін всім хлопцям та дівчатам, які зараз в пікселі. Бо завжди треба усвідомлювати та пам’ятати про те, що та частина нашого суспільства, яка зараз на нулі, на межі своїх можливостей є тим щитом, що боронить всіх інших. Я думаю, що більшість з нас розуміє, щоб існувати в майбутньому — нам треба міцна єдність, всебічна допомога фронту та чітке бачення нашого спільного життя.Тож на нас попереду чекає купа роботи, яку за нас ніхто не виконає.

А тепер безпосередньо про Січову школу “Трисил”. Викладу інформацію про “Трисил” у формі запитань та відповідей.

1. Яка головна ідея школи та мета навчального процесу?

Головна мета нашої діяльності — це те, щоб Україна стала таки Україною. Тут треба пояснити, що я маю на увазі: кожен народ та кожен край має свою особливість та характер. Так само як і кожна окрема людина — це неповторна особистість. І тому, кожна людина та кожен народ має своє природне право на свій особливий простір, своє місце (як фізичне, так і ментальне, психічне та духовне), в якому людина або народ розквітають. Де всі особливості та завдатки реалізуються. Місце, де панує щастя для конкретної людини або народу. Як ви розумієте, що для того, щоб стати самим собою та зайняти своє справжнє місце — треба провести певну роботу, зробити певні зусилля в потрібному напрямку. Григорій Савич Сковорода називав ці правильні зусилля - “сродною працею”. Тобто це та праця, та діяльність, для якої людина насправді народилася, і ця праця дарує людині щастя. Як писав Сковорода, що “сродна праця — це найсолодша в світі річ”. Тобто це є найбільша цінність, бо веде нас до нашого центру, повертає нас додому. Вся ця формула правдива як для людини, так і для народу в цілому. І на мій погляд, це питання “сродної праці” для України та більшості українців є нерозв’язаним, тому є до болю актуальним та надважливим. 

Тому мета діяльності нашої школи — це всіляко сприяти кожній людини в досягненні щастя через сродну працю. Це процес виявлення того, без чого людина не може бути щасливою. Для цього людині необхідні глибоке самопізнання та пізнання світу навколо, щоб реалізувати себе в цьому житті. Кожна людина, як і кожен народ прагне щастя. І якщо буде щаслива людина — щаслива буде також й вся Україна.

2. Які важливі елементи є складовими та основою навчального процесу?

Мабуть найважливіше питання у навчальному процесі — це питання про сутність та призначення Людини. На наш погляд, освіта сьогодні недостатньо звертається до цієї теми, але все життя людини, її світогляд, життєві вибори та свободи, зрештою, її “внутрішнє наповнення” — напряму залежить від того, наскільки людина опрацьовує питання про Людину. З цього питання про сутність Людини випливає інша важлива тема — система цінностей. Знов таки в нашому суспільстві не так багато обговорень цих важливих речей, але певні чесноти повинні бути виплекані, бо без них людина не буде людиною. 

Нині Україна у війні, і зараз питання громадянського обов’язку, патріотизму, любові до своєї землі стали не тільки актуальними, а насамперед життєво-необхідними. Але чому в нашому українському просторі нема ніяких інституцій, де людина може навчитися бути українцем? Ми народжуємося синами або доньками своїх батьків, але справжніми синами і доньками ми вчимося бути. Так само і з Україною та українством — нам треба ще збагнути, пізнати Україну для того, щоби бути по-справжньому українцями. Тому в навчальному процесі нашої школи центральною віссю є пізнання України, її внутрішньої та зовнішньої складової. Для того, щоб кожен українець зайняв своє місце в нашому спільному організмі — в Україні. А для цього треба кожному йти шляхом самопізнання та пізнання України, шляхом сродної праці, яка народжує особисті та загальні блага. Тобто щоб бути щасливою, людина шукає себе та свій шлях, свою діяльність як на індивідуальному рівні, так і одночасно в контексті загальнонаціональному. Бо як показують крайні десять років, що ми всі в Україні дуже тісно пов’язані, і нам треба широко розвивати наше вміння об’єднуватися, плекати досвід взаємозв’язків та спільної загальнокорисної праці. Тоді Україна буде по-справжньому Соборною.

Також в Україні є потреба в більш широкому висвітленні такого питання як Воїн та воїнський. Воїн — це лицар, що стоїть на сторожі певних цінностей та чеснот. Тому воїн опановує не тільки бойові дисципліни, а найголовніше — воїну треба опанувати самого себе, всі свої сторони. Бо вирішальна та найважливіша битва — це битва з самим собою. І зараз все ускладнено тим, що Україна потребує справжніх воїнів, щоб боронити нашу країну як на фронті, так і у всіх інших сферах життя. Наприклад, в освіті, в науці, в дипломатичній сфері, в економіці, в законотворенні, у виробництві, в мистецтві і так далі. Тому школа “Трисил” має задачу у вихованні таких воїнів, що будуть битися за Україну на полі бою, і у будь-якій іншій сфері життя. 

Навчання воїна тягнеться тернистим шляхом пізнання бойових мистецтв. А це роки тренувань та трансформацій, щоб загартувати своє тіло, техніку, дух та характер. Бойові мистецтва тримаються на декількох фундаментальних елементах: підготовка та розвиток свого тіла та своїх можливостей, формування та шліфування техніки бою, оволодіння різними видами зброї, пізнання тактики та стратегії. Всі ці елементи об’єднуються за допомогою розуму та волі. Тобто центром вивчення бойових мистецтв є розум та свідомість, а не тільки наше фізичне тіло. Бо основна задача вивчення бойових мистецтв — це розуміння та усвідомлення процесів та змін нашої реальності, та готовність адекватно діяти. 

Тож в навчальному процесі зачіпаємо такі важливі поняття: людина, цінності, чесноти, Україна та українськість, Соборність, воїн, лицар, козак, бойові мистецтва та багато інших.

3. Чому така назва — Січова школа “Трисил”?

Так склалося в історії України, що вільні козаки збиралися в громади воїнів — Січ. Тому Січ — це історична назва об’єднання козаків-воїнів. Ця назва виринає і в інші історичні періоди. Наприклад, створення військового товариства Січових стрільців на Галичині у 1913 році і потім у 1914 військового формування Українських січових стрільців (УСС). Тому ми теж беремо цю історичні назву, бо нині знов виникла потреба у підготовці захисників України, у всіх сенсах цього слова. Військо Запорозьке утримувало за свій кошт січові школи, наприклад, перша відома січова школа була відкрита у 1576 році. Січові школи були на той час закладами початкової та середньої освіти, із підготовчими знаннями військової справи. Але існували школи із певною спеціалізацією.

Трисил або Трисуття — це один з найважливіших символів в українській культурі. Це символ триєдності світу, або три світи в одному. Це минуле, теперішнє і майбутнє разом. Одним з варіантів зображення Трисуття — є символ Володимира, який неправильно називають тризубом. І який нині є гербом України. Але Трисил як символ більше ніж це одне зображення — він має багато аспектів та пояснень. Наприклад, для воїна важливо об’єднати три елемента — тіло, душу та дух. 

4. Для людей якого віку розраховано навчання?

Навчання в школі “Трисил” розраховано для тих, хто хоче розвиватися, пізнавати та вдосконалюватися, а це важливо для всіх вікових груп. Бо наші тіло та свідомість змінюються впродовж всього життя. Тому є навчальні програми, як для дітей від 7 років, так і для дорослих аж до поважного віку. Є також уроки та тренувальні студії де батьки та діти можуть навчатися разом. 

5. Які саме бойові традиції вивчаються в школі?

Наразі в програмі навчання є вивчення японських та китайських бойових традицій. Плюс українські звичаї зараз в процесі дослідження і застосовуються деякі методи. А саме декілька японських корю будзюцу (бойових традицій): Такагі Йошін-рю, Гьокко-рю, Кото-рю, Кукішін-рю та інші. Це комплексні традиції японських бойових мистецтв, в яких є різні розділи (розвиток тіла, бій без зброї та володіння різними видами зброї), що об’єднані єдиною системою принципів. З китайських традицій в програмі є тайцзі-цюань та різні способи цігун, також застосовуються деякі методи з різних китайських шкіл, наприклад, багуа-чжан або тунбей. Тобто тільки ті знання, які я практикую сам, можу передавати іншим. Але в планах є залучення до діяльності школи Трисил людей, які вивчають та практикують інші традиції. І ще одна надважлива задача — це підняття з небуття українських бойових звичаїв.